рішуче заперечення

Адорно, Візенгрунд-Адорно Теодор (1903, Франкфурт-на-Майні - 1969) - нім. філософ, соціолог, мистецтвознавець, один з провідних представників франкфуртської школи. Основною проблемою філософії А. була проблема раціональності та її соціально-історичної природи. Розв'язання цієї проблеми розгортається через критику гегелівської філософії. Критичні засади філософії А. сформувались значною мірою під впливом неортодоксальної версії марксизму, яка розроблялась Шукачем (поняття оречевлення) та Коршем (критицизм та релятивізм у соціальній філософії). А. починав свою діяльність як критик авангардистського штибу, теоретик і соціолог музики; ранні філософські твори присвячені критиці філософських систем К'єркегора і Гуссерля у контексті соціального виміру філософської проблематики. У спільних працях з Горкгаймером А. розробляє основи соціальної філософії та філософії історії неомарксизму. Історія людства розглядається як універсальна історія Просвітництва, що характеризується поглибленням відчуження. Причина такого поглиблення коріниться в орієнтації людства на удосконалення керування природою і світом у власних інтересах. Самовпевненість розуму призводить до фатальних помилок у пізнанні світу і втрати спроможності до критичної самооцінки. Люди дедалі більше виявляють схильність до авторитаризму та тоталітаризму у соціальному житті. А. і Горкгаймер наголошують на небезпеці поступового поглиблення безумства (внаслідок протистояння природі) та втрати індивідуальної свободи. В подальшому А. розгортає критику гегелівської філософії через перегляд її фундаментальних понять у створеній ним "негативній діалектиці", основним принципом якої є заперечення тотожності. Заперечення А. розуміє не як "зняття" і розгортання, а як рішуче заперечення, що має радикальний характер; в теорії пізнання стверджує принципову нетотожність речей і понять, обґрунтовує пріоритетність безпосередньої данності ("нетотожності") перед поняттям. Найважливішим напрямом критичного пізнання А. вважає мистецтво, звільнене від мислення поняттями. Критикуючи сучасну культуру та мистецтво, А. аналізує основні напрями втрати ними автентичності; тенденції до масовості і комерціалізації призводять до стандартизації і псевдоіндивідуалізації. Натомість справжнє мистецтво (близьким до якого А. вважав мистецтво модерну) свідомо викриває власні претензії на цілісність і самодостатність, внаслідок чого стає дедалі спроможнішим до продуктивного заперечення суспільної реальності.

[br]

Осн. тв.: "Експресіонізм і художня правда" (1920); "Діалектика Просвітництва", у співавт. (1947); "Авторитарна особистість", у співавт. (1950); "До метакритики епістемології" (1956); "Негативна діалектика" (1966); "Естетичнатеорія" (1970).

1) ( рішуче заперечення) protest; remonstrance deprecation; ( урочиста заява протесту) protestation

2) ком.

3) юр. objection

1. категоричний; безумовний, беззастережний; рішучий; ясний, недвозначний

2. філос. категоричний, безумовний (про судження)

3. філос. категоріальний

- categorical assertions категоричні твердження

- categorical concepts категоріальні поняття; категорії

- categorical denial рішуча відмова, рішуче заперечення

1) зустрічний порив вітру

2) контрзахід; енергійний протест; контробвинувачення

3) рішуче (серйозне) заперечення (проти чогось)

* * *

1) зустрічний порив вітру

2) контрзахід; енергійний протест; рішуче, серйозне заперечення ( проти чого-небудь)

1) зустрічний порив вітру

2) контрзахід; енергійний протест; рішуче, серйозне заперечення ( проти чого-небудь)

Косів, Сильвестр (? - 1657) - укр. культурно-освітній та церковний діяч, вчений-гуманіст, професор риторики й префект Лаврської школи (1631), згодом - Києво-Братської колегії (1633), від 1634 р. - єпископ Мстиславський, від 1647 р. - митрополит Київський, Галицький і всієї Русі. Автор відомих творів історичного характеру "Ексегезис..." (1635), "Тератургема, або чудеса", у співавторстві з Атанасієм Кальнофойським (1638), полемічного твору "Патерикон..." (1635) та кількох трактатів О. світу здобув у Віленській братській школі, Люблінській єзуїтській колегії, Замойській академії; вдосконалював освіту в одному із західноєвропейських ун-тів. В освітній і суспільно-політичній діяльності, в етичних та філософських роздумах орієнтувався головно на ренесансно-гуманістичні ідеали голланд. та нім. мислителів-репрезентантів Північного Відродження, переважно - "нідерландськогоруху". К. постійно наголошував на необхідності засвоєння укр. молоддю західноєвропейської культури, зокрема філософії, вхідними дверима до якої цілком резонно вважав лат. мову С. воїми історичними працями та курсами лекцій К. впливав на усвідомлення українцями своєї національної ідентичності З. агальну суспільно-політичну орієнтацію і філософську поставу К. характеризують його негативне ставлення до Брестської унії 1596 р. й одночасно категоричне заперечення доцільності не лише політичного союзу між Україною та Московською державою, а й самих переговорів з цього приводу. К. рішуче виступав проти намагань московського патріархату підпорядкувати Українську православну церкву.

[br]

Осн. тв.: "Ексегезис" (1635); "Патерикон..." (1635); "Тератургема, або чудеса" (1638).